Педагогічний коледж ім. Ушинського. Музикантів тут не те, щоб не любили, а ставилися дещо зверхньо — типу, що воно за таке, особливо обдаровані діточки. Але всередині музичного відділення панувала просто унікальна атмосфера — творчості, ентузіазму, нескінченних ідей. Саме так я її сприймала тоді та такою запам’ятала на все життя.
Саме там я вперше замислилася над тим, що хочу бути професійним музикантом та педагогом. Я захотіла грати! Розумієте?
У мене був чудовий викладач — з неперевершено гарними руками, талановитий, композитор та аранжувальник, та ще й привабливий )) Не думаю, що була закохана, але певні орієнтири ідеалу чоловіка по життю я отримала.
Я грала багато і різної музики, соло та в ансамблі з @танюша супрун та іншими дівчатами. Коронна фраза Юрія Володимировича, яка врізалася в пам’ять: «Дівчатка, а знаєте, чим відрізняється Мері Попінс від інших? — шармом! Грайте з шармом!))» І ми грали.
Динамічний стереотип, Ян Амос Каменський, опора дихання, диригування в складному розмірі, конкурси, капустники — з цього складалося моє студентське життя.
А ще — додатковий інструмент. Це ж тільки я поки знала, що в дитсадок я не піду)) Іншим до моїх планів було байдуже, бо існував навчальний процес. А якби в дитсадку (гіпотетично) не було б фортепіано, то мені треба було б грати на… баяні! В моїх мемуарах колись про це буде окремий розділ, трагікомічний )) Скорочуючи цю історію, скажу, що мені ще пощастило — дехто грав на домрі чи балалайці. А в кінці другого курсу я просто зі скандалом перевелася на акордеон — там хоча б з одного боку клавіші. Бо кнопочки (вони ж — клавіші на баяні) та шлеєчки (тобто ремені) — то виявилося занадто для мене.