Далі мене чекало ще одне випробування…
— мій вчитель і майстер переїхав жити в іншу країну. Мене «передали» в клас його друга) Моїм другим вчителем став колись концертуючий піаніст, джазмен, гуморист та людина — вогонь 🔥🔥🔥. Ганяв мене, як сидорову козу 🤣, але грала я ще краще) Для нього не було нічого складного, жоден твір не викликав у нього навіть долі хвилювання, тоді коли я вже лежала в комі))) Пан Дзенкевич казав: «Нічого особливого — просто треба пальчики підібрати.» Тепер те саме я кажу своїм студентам (#Margarita Sa #Nadya Shin #Наталья Ганапольская) 😊.
Найважливіше, чому я навчилася, — це абсолютний самоконтроль. Погодьтеся, важко грати до-мінорну Прелюдію та Фугу Баха, коли за сусіднім роялем вчитель грає ту саму музику, але в до-дієз мінорі ✌🏻🤪 (музиканти зрозуміють).
З того часу я палко люблю музику і мистецтво, обожнюю хоровий спів, із теплотою та вдячністю згадую ті 17 років, коли була диригентом. Дякую вам, мої хористи, бачу, що читаєте — творити з вами було справді щастям!
В університеті ім. Драгоманова, коли я потім вступила, було вже не так цікаво, але все ж таки))) Після вступу нас розподіляли по хорах. А оскільки діапазон у мене дай Боже 😉, то мене «вдочерила» пані Байда, керівниця хору «Павана», і стала я ТРЕТІМ альтом (!!!). Все, що я знаю про хор, — завдяки цьому жарту долі)))
Яке ж було моє здивування, коли мене запитали: «Який додатковий інструмент?» 😳 Ааааа!!! Ніііі! Оркестр піаністів-«народників». Ноу комент 🫣. Там ми не грали, а в основному тренувалися в сарказмі. Ну а що??? Ібо… Ну, ви зрозуміли)
Деякі предмети я просто обожнювала, деяких викладачів поважала та любила всім серцем, деяких — зовсім ні. Саме тут я почула ще одну чудову фразу: «Навчишся грати Моцарта — зіграєш будь-що!»